Оболгав историю страны,
Что мы ждём от действующей " власти".
Ей то потрясения не нужны,
Вор известно ищет тишины,
От того все беды и напасти.
Вот скажи, что празднуешь страна,
В поле у забытых обелисков.
Разве жалость прадедам нужна,
Мы их предали, ну это ль не вина,
Так какой в парадах пышных смысл то.
Нам бы каяться, мы не смогли сберечь,
Дух свободы, политый их кровью.
И смердящей лжи разит картечь,
А мы слушая зомбируюшую речь,
Ставим стопку водки к изголовью.
Им иудины подачки не нужны,
Как простить продажу идеалов.
На обломках преданной страны,
Шепчем, лишь бы не было войны,
За подачку продавшись шакалам.
Всё обгадили о страх, - и стыд и честь,
Дожили, детьми уже торгуем.
О каком же возрожденье речь,
Мы достоинство то, не смогли сберечь,
На ток-шоу мерзости смакуя...
Нам вначале:- возродить бы дух,
И покаявшись душою пред Россией,
Осознать, к молитвам Бог не глух,
И за "битого, всегда давали двух",
Если не клониться пред " мессией ".
Будут тогда праздники к лицу,
А сейчас поминовение к месту.
Лишь воздав сторицей подлецу,
Станешь "ровней деду и отцу",
Возлюбив Россию, как невесту...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
