Мое сердце кричало
И тебя всё звало,
У пустого причала
Снегом путь замело.
В лёд закована речка
И на сердце зима,
Я любви своей свечку
Погасила сама.
Приходил каждый вечер
Он под окна мои,
В небе звёзды, как свечки,
Так горели они.
И гитара звучала,
До полночной поры,
Только не замечала
Я тот пылкий порыв.
Вот уже Август скоро,
Осень вступит в права,
Слышу струн переборы,
Новой песни слова,
Только я не вникала
В глубину её слов,
Всё ждала- ожидала
Я другую любовь.
Клен,под окнами, старый
Под дождями намок,
Струн поющих гитары
Звук, однажды умолк,
И под зимнее скерцо
Выпал снежный покров,
В моем девичьем сердце
Пробудилась любовь.
Всё о принце мечтала
Я, на белом коне,
И любовь потеряла,
Не вернётся ко мне.
Моё сердце кричало
И тебя всё звало....
У пустого причала
Снегом всё замело.
Николай Токарь.
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 2432 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
